Ефірну олію гвоздики отримують шляхом парової дистиляції з бутонів гвоздикового дерева. Гвоздичне дерево, вічнозелене дерево, пірамідальної форми висотою до дев’яти метрів. Комфортно почуває себе на відкритих місцях, а не в тіні інших дерев. Коричневі квіткові бутони в формі цвяха, дрібне сіре листя. Батьківщина гвоздикового дерева – Молуккські острови і Індонезія, хоча вирощують його також і в Танзанії, на Мадагаскарі і Яві. Значна частина олії поставляється з Шрі-Ланки.
Історія і міфи
Цілющі якості гвоздики високо цінувались греками, римлянами і китайцями. Останні жували засушені бутони, коли необхідно було позбутися зубного болю і надати диханню свіжість. Здавна відомі антисептичні якості гвоздики, а також її здатність захищати від інфекційних захворювань, зокрема від чуми. Цей ефект виявився очевидним, коли голандці почали вирубати гвоздикові дерева на Молуккських островах. Позбувшись захисту, місцеві жителі стали жертвами чисельних епідемій.
Кораблі португальців і французів доставляли пряність в Європу. Популярним ароматичним засобом проти комах і сьогодні є утиканий бутонами гвоздики апельсин. Аромат гвоздики дуже часто присутній в сухих духах і зубній пасті. Її здатність покращувати травлення знали в Індії, там же її додавали навіть в склад любовного зілля. Парфуми з пряним ароматом часто містять в собі гвоздикову олію. Гвоздика також використовується для приготування лікерів і глінтвейнів. Широке фармацевтичне застосування обумовлене її антисептичними і бактеріцидними властивостями.
