Ефірну олію м’яти перцевої отримують з листя і верхівок квітучих пагонів, методом перегонки з водяною парою. Чисельні види цієї трав’янистої рослини поширені в Європі, але зустрічаються також в Японії і США (найбільший виробник олії). Стебло має в висоту до 90 сантиметрів, зубчате листя покрите рідкісними волосками, бузкові квітки зібрані в колосовидні суцвіття. М’ята перцева є гибридом м’яти водної і м’яти колосової.
Історія і міфи
Використання м’яти перцевої розпочалось з давніх часів, вона високо цінувалась в Давньому Римі. М’ятною водою обризкували кімнати, а столи натирали листям м’яти, щоб створити у гостей радісний настрій. Вважалось, що аромат м’яти пробуджує роботу моску, тому студенти в середні віки носили на голові вінки з м’яти.
Її цілющі властивості були відомі і єгиптянам, і грекам. Під час бенкетів на столах завжди була присутня м’ята, так як були добре відомі її дезінтоксикуючі властивості. При цьому м’яту часто додавали і у вино.
У іудеїв м’ята користувалась репутацією афродизіака, а також включалась у склад парфумів. Їм, мабуть, була відома легенда про німфу Менту, прихильності якої наполегливо домагався Плутон. Його ревнива супруга Персефона переслідувала бідолашну дівчину і зрештою безжально утоптала в землю. Убитий горем Плутон перетворив Менту на рослину.
Сьогодні м’ята перцева широко застосовується у традиційній і нетрадиційній медицині, а також у кулінарії і косметології.
