Розмаринове ефірне масло отримують зі свіжих гілок і квітучих верхівок шляхом водно-парової дистиляції розмарину лікарського. Назва походить від латинського «rosmarinus», що означає «морська роса», що вказує на любов рослини до води. Дерев’янисті стебла виростають до 90 сантиметрів у висоту, мають темно-зелене хвоєподібне листя і блакитно-бузкові квіти. Родом з Азії. Сьогодні розмарин звичний представник середземноморської флори. Значна частина олії надходить з Франції, Тунісу та Югославії.
Історія і міфи
Сліди розмарину були виявлені в єгипетських гробницях. Схоже, греки та римляни вторили стародавнім єгиптянам, оскільки вважали розмарин символом відродження. Вони шанували рослину як священну, що володіє здатністю дарувати втіху живим і заспокоєння мертвим. Боги прикрашали себе пагонами розмарину. Рослина використовувалася в якості основи ароматичних курінь, що виганяють злих духів.
Маври в свою чергу вірили, що розмарин може вберегти людей від чуми, а тому садили його кущі у своїх садах.
Розмаринові вінки одягали на голови студенти Стародавнього Риму для концентрації уваги під час занять та іспитів. А древні греки цінували розмарин як священну димову рослину.
Омолоджуючі якості розмарину проявилися у випадку з донною Ізабеллою, королевою Угорщини, яка у свої похилі роки користувалася олією розмарину як тоніком для обличчя. В результаті до неї насправді повернулася давно втрачена молодість. Якщо врахувати, що розмарин здавна використовувався для збереження м’яса, у випадку з донною Ізабеллою, мабуть, немає нічого надприродного. Антисептичні властивості розмарину визнавалися французькими медиками, під час епідемій вони ставили курильниці з олією в лікарнях.
Також розмарин широко використовувався в медицині, косметиці, кулінарії.
