Використання ефірних олій – дуже давнє мистецтво. Різноманітні культури зробили свій внесок у вивчення впливу ароматів на людину.
Вважається, що мистецтво ароматерапії виникло в цивілізації Давнього Єгипту. Чаклунство і таїнство ароматерапії пронизувало все повсякденне життя єгиптян. Рецепти ароматичних засобів тримались у суворому секреті. Існував рецепт з декількох рослин, так звана, «трава правди», який дозволяв жрецям входити в особливий стан, в якому вони могли бачити майбутні події. Також її дія дозволяла дізнатися про людину все, адже тоді вона просто не могла обманювати. Це використовувалось для того, щоб дізнатись причини захворювання, оскільки, крім самої людини, ніхто не може знати дійсних причин, які відбуваються всередині. Єгиптяни добре знали і про здатності ароматів впливати на емоції та настрій. Для таких цілей кожний фараон мав велику кількість парфумів різного призначення: одні піднімали настрій, інші – усували нервозність, а на випадок війни був спеціальний аромат для розвитку агресивності.
Пахощі також займали головне місце в релігійних ритуалах. Найбільш поширені були кадіння ароматичних олій і жертовні притирання (ними наповнювали тіло призначених для жертвоприношення тварин). Найбільш шанованими рослинами вважались мірра, ладан і кедр. Давні єгиптяни вірили в переселення душі, тому з особливою повагою ставитись до померлих. Вони використовували ароматичні олії для бальзамування. Причому, для різних верств населення використовувались різні ароматичні олії в залежності від матеріального достатку.
Ароматичні олії також використовувались у косметичних цілях. У повсякденному житті багаті єгиптяни в якості догляду за тілом змащувались ароматичними оліями. Частіше за все вони використовували мигдальну і кунжутну олію з додаванням до них мірри та інших ароматичних компонентів. А прості люди застосовували касторову олію. Великою прихильницею ароматичних засобів була цариця Клеопатра. Її найулюбленішими ароматами були троянда, ладан та лотос. Незабутнє враження вона справила на Марка Антонія при першій зустрічі: вона так сильно просочила корабель ароматичними речовинами, що прекрасний аромат відчувався задовго до її появи. Ванни, що використовуються в ароматерапії, отримали назву «ванни Клеопатри», тому що вона вперше застосувала цей спосіб.
Ароматичні речовини були одним з джерел отримання естетичного задоволення. Під час численних бенкетів раби умащували голови гостів ароматичними оліями, а підлогу застилати пелюстками квітів, столи були заставлені вишуканими стравами, музиканти тішили слух приємними мелодіями.
З лікувальною метою давні єгиптяни використовували кипарис при легеневих, аніс – при кишкових, ладан – при нервових захворюваннях, а з чебрецю готували протизапальні мазі.
Рецепти виготовлення пахощів в Індії (також як і в Єгипті) були відомі тільки посвяченим. За допомогою ритуальних розпалювань індійці отримували заступництво богів. Під час ритуалів, присвячених Кришні, над юрбою вірян розприскувалась суміш ароматичного порошку з трояндовою водою.
Також пахощі застосовувались і в побуті. Найбільш часто індійці використовували мазі з троянди і жасмину.
Широко застосовувались пахощі в різноманітних церемоніях. Весільна церемонія не обходилася без священного вогню «оман», в якому спалювали сантал, ароматичні куріння і пахощі. Нареченій обов’язково дарували трояндову олію, трояндову воду та інші пахощі. Також пахощі використовувалися і в поховальному обряді. Якщо померлий був багатим, то поховальне вогнище палили з ароматичних сортів деревини.
Найдавніша система лікування в Індії Аюрведа використовує препарати з лікарських трав, ефірних олій та прянощів. В Аюрведі ефірні олії застосовуються для енергетичного балансування дош (базових енергій) людини в залежності від головних якостей: зігрівальних чи охолоджувальних, підсушуючих чи зволожуючих.
На Тибеті, на противагу Індії, де пахощі щедро застосовувались, розповсюдження ароматичних речовин відбувалось досить повільно. Ритуали, присвячені поклонінню божествам, містили кадіння рослин на алтарі і куріння за допомогою спеціальних ароматичних трубок. Основною рослиною, що застосовувалася з такими цілями, був ялівець. Особливо цінувалась і гвоздика – її квіти називали «квіти богів».
У Давньому Китаї ароматичні трави і масаж були досить поширені. Найбільш ранній довідник з трав «Великий травник» був складений імператором Шень-Нунь і датується приблизно 2700 р до н.е. У цьому довіднику описуються 365 лікарських рослин. Давні китайці експериментували з ароматами в пошуках безсмертя. Вони вважали, що в ароматах рослин міститься душа і магічні сили. І завдяки цьому аромати укріплюють енергію людини і призводять до безсмертя.
Конфуцій казав: «ароматичні куріння виганяють дурний запах». Звичай приписував зранку і ввечері запалювати по три курильні палички, які ставили біля скульптур, на яких були зображені божества.
Широко використовувала ароматичні олії китайська парфумерія. Улюбленим ароматом китайців був мускус. Китайці цінували його не тільки за аромат, а й вважали, що він здатен усунути всі існуючі хвороби. Також у пошані китайців були пачулі, жасмин, кедр. «Запах – це завжди ліки» – казали китайці, тому пахощі широко доповнювали інші види лікування: акупунктуру, масаж. Вважалось, що можна запобігти хвороб, використовуючи ароматні рослини, кадіння, плоди анісу, камфору, корицю, гвоздику і мускус. У будинках знаті була спеціальна акушерська кімната, в якій під час пологів палили полин, щоб отримати благословіння богів і допомогти породіллі і дитині.
В Японії багато звичаїв використання ароматичних речовин схожі на китайскі. У храмах та домах палили ароматичне дерево – «джінко». Широко застосовувались ароматичні речовини з косметичними цілями: японці наносили на тіло суміш олій, яка називалась «ніоября». Поховальні традиції передбачали спалення на вогнищі з ароматичної деревини, в яке додавали ароматичні олії та деревину алоє.
У Давній Греції в першу чергу аромати використовували для лікування захворювань. Так Гіпократ став першим, хто виклав теорію лікування захворювань ароматичними оліями. Він вважав, що шлях до здоров’я проходить через ароматичну ванну і ароматичний масаж, що застосовують кожного дня. Гіпократ і його учні широко застосовували трояндову олію для лікування різноманітних захворювань. Гіпократу вже були відомі бактерицидні якості деяких рослин. І тому, коли в Афінах спалахнула чума, він закликав розкладати багаття з хвойних дерев на перехрестях міста, щоб захистити себе від хвороби і перешкодити епідемії.
Інший грецький лікар Анакреон радив розтирати ароматичними оліями грудну клітину і ділянку серця з заспокійливою метою. А Теофаст рекомендував пластири з пахощів і припарки з медичними цілями. Він був першим, хто помітив вплив олій на внутрішні органи, які застосовуються зовнішньо.
Ароматичні речовини часто застосовувались і в побуті. Грецьке вино, яке було важливим елементом торгівлі, часто збагачувалось ароматичними речовинами. Одним з найдавніших відомих вин було «Миррина», в склад якого входила мірра.
Ароматам в Давній Греції надавались чудодійні якості, здатні дарувати красу. Вони часто згадуються в міфах і легендах. За легендою, Венера подарувала Фаону, мореплавцю з острову Лесбос, божественну есенцію, яка так змінила його зовнішність, що він став найпрекраснішим зі смертних. Пахощі вважались також необхідним елементом чаклунства. Цирцея утримувала Одіссея на власному острові за допомогою ароматичних кадінь. Медея зварила в ароматичних травах старого Есона і він перетворився в квітучого юнця.
Давні греки приписували ароматам божественне походження і вважали їх атрибутами богів. Ніхто з греків не розпочинав важливої справи, не заручившись підтримкою бога, що є захисником починань. Найбільш часто з такими цілями використовували ладан.
У Давньому Римі однією з ознак знатної людини було добре змащене оліями волосся. Пахощі також мали ритуальне значення і палились всім божествам. Ялівець вважався однією з універсальних рослин, яка приємна всім божествам. Особливо була розвинена культура лазней – терм. Римляни відвідували їх майже щодня. У термах вирішувались різні важливі питання, вони були місцем спілкування і відпочинку. Повсюдне застосування знайшли в термах пахощі, притирання, ароматичні олії. Палким шанувальником ароматів був також Нерон. На поховання своєї дружини Помпеї він витратив стільки ароматичних кадінь, скільки вся Аравія могла виробити за десять років.
Багато уваги римляни приділяли і парфумам. Парфуми складались як з одного компонента, наприклад, троянд, так і з декількох. Царські парфуми у своєму складі мали 27 компонентів. На кожну частину тіла римляни наносили різний аромат. Улюбленим ароматом римлян був шафран.
Також у Давньому Римі добре відомі були і лікарські якості рослин. Римські легіонери брали з собою в походи мірру для більш швидкого загоєння ран. Грецький лікар Діоскорид, що служив в армії Нерона, у своїй праці «Про питання лікування» виклав багато відомостей про використання рослин. Він описав такі рослини як кипарис, ялівець, майоран, мірру, а також вперше відкрив лікувальні якості відвару верби для усунення болю.
Давні римляни також сприяли розповсюдженню рослин. Римські легіонери висаджували на завойованих землях шавлію, фенхель і розмарин. Ці рослини досі ростуть в Англії там, де проходило римське військо.
Одним з найвідоміших учених, що зробили свій внесок у розвиток ароматерапії, був славетніший арабський лікар Авіценна. Вважається, що він винайшов дистиляцію. Примітивна дистиляція існувала і до нього, але він удосконалив процес, змінивши охолоджуючу трубку. Він зробив її довшою і згорнув змійовиком. Це значно підвищило ефективність процесу конденсації пару і отримання есенції. Трояндова вода стала дуже популярною, вона застосовувалась як в медицині, так і в кулінарії. Її вивозили в Китай, Індію, Європу. Для виготовлення парфумів використовували троянди, фіалки, лілеї, нарциси. У своїй книзі «Канон лікувальної науки» Авіценна згадував про багато ефірних олій: ромашка, м’ята, троянда.
У XIV столітті, коли епідемія чуми розповсюдилась по Європі, існувало декілька способів уникнути зараження: на грудях носили ароматичні кульки, у будинках і на вулицях палили ароматичні трави. Костюм лікаря тих часів становив собою довгий плащ, на голові – крислатий капелюх, на обличчі – маска з дзьобом, в якому знаходились ароматичні трави, на грудях висіла кадильниця з пахощами, що горіли. Існувала легенда про вино «Чотирьох розбійників». Розбійники довгий час грабували господарства померлих від чуми людей, при цьому ніхто не заразився. Коли їх спіймали, виявилось, що вони постійно пили певне вино. В обмін на рецепт вина, яке вони вживали, їх помилували. Складовими вина були такі ефірні олії, як розмарин, м’ята, сосна, лаванда та інші. Цікавим є той факт, що відсоток парфумерів, що вижили в ті часи, був досить високим.
Серед знаті в XIV –XVII столітті існувала мода на складання парфумерних композицій. Кожен можновладець, який поважає себе повинен був мати власний «рецепт». Часто вони були не тільки парфумами, а й косметикою, «що дарує вічну молодість», засобом від хвороб. У 1370 році була отримана «вода королеви Угорщини». За легендою, глибоко стара королева отримала цей рецепт від самітника і, завдяки застосуванню цієї води, так погарнішала, що стала схожа на молоду красуню і на ній оженився король Польський. Основними інгрідієнтами «води королеви Угорщини» були ефірні олії розмарину, сосни, лаванди, м’яти, скипидар і спирт. Вода була внесена в Лондонську Фармакопею (1863 р.), де їй приписували близько ста лікарських якостей. Лікарі-практики носили з собою коробочку з ароматичними речовинами, яку підносили до носа і вдихали при спілкуванні з заразними хворими.
Однією з причин для початку доби Великих географічних відкриттів було підвищення попиту на пахощі, прянощі, східну косметику, яку доводилося доправляти з великим торговим митом через Єгипет. Саме за золотом, пахощами і прянощами пливли в Індію і Китай Колумб, Магелан та інші мореплавці. Прянощі і пахощі були одним з найцінніших платіжних засобів. Коли Магелан повернувся до Севільї з Молукскіх островів, вантаж перця і гвоздики окупив усі затрати на експедицію, включаючи вартість трьох потонулих кораблів.
Попит на парфумерію підвищувався все більше. Професія парфумера з’явилась в Європі в XI столітті. Щоб стати майстром-парфумером, необхідно було чотири роки прослужити учнем і три – підмайстром. Перший справжній одеколон створив уродженець Мілана Йоган Марія Фаріна. Він був випущений в Кельні в 1709 р. і отримав назву «Кельнська вода». Вода стала дуже популярною, ароматична складова мала в собі есенції з квітів, листя, шкірок гіркого апельсина та інших цитрусів.
У XVII столітті на півдні Франції виникли центри парфумерії – міста Грасс, Ніцца, Канни. Тут не тільки переробляли рослини, що привозились – пачулі, нард, ветіверія, сандал, ваніль і інші, а й вирощувались рослини, з яких отримували ефірні олії: лаванда, жасмин, троянда. До XVII –XIX століття парфумерія у Франції досягла великого розквіту. Виробництво парфумів, косметики, мила та іншого туалетного приладдя було високо розвинуте в Парижі і Лондоні, які вважались парфумерними столицями.
У Росії ароматичні олії стали відомими при Петрі І. Дами в XVII-XIX століттях брали з собою на бали флакони з нюхальною сіллю, які рятували від мігрені, нежитю, загрози непритомності. Популярними були мішечки з духмяною пудрою, що розкладали в білизні. Жінки з міщанського стану дуже любили герань. Вважалось, що її аромат створює в домі атмосферу спокою і затишку.
Проте, з розквітом хімії, коли стало можливим синтезувати в лабараторних умовах більш ефективні рослинні ліки, ароматерапія втратила свої позиції в фармакопеї і на тих, хто вдавався до використання ефірних олій для лікування, стали дивитися як на диваків. Багато змінили наукові відкриття, що вплинули на медицину, парфумерію та інші галузі діяльності людини. У XVIII-XIX століттях хіміки навчились виокремлювати активні речовини з рослин і синтезувати їх. Настав час синтетичних речовин. Використання трав і ароматичних речовин різко скоротилось. Поступово до XIX –XX століття стала переважати думка, що інші речовини, не синтетичного походження, не мають активної дії і навіть шкідливі. Ароматерапію і траволікування віднесли до галузі народних традицій, «магії давніх народів». Основною галуззю, де знайшли застосування ефірні олії, залишилась парфумерія.
Але все ж у XX столітті почався поступовий розвиток ароматерапії. Основна увага приділялась науковим дослідженням лікувальної дії ароматичних олій. Знаковим для подальшого розвитку ароматерапії був 1928 рік. У цьому році французький хімік-парфумер Рене Моріс Гаттефоссе запропонував термін «ароматерапія». Він під час виготовлення парфумованого аромату отримав сильний опік руки і машинально сунув її в ємність з лавандовою олією. Він був дуже вражений, коли біль одразу ж припинився, а опік зажив швидко без нагноєнь і не залишив після себе рубця. Після цього Гаттефоссе почав застосовувати ефірні олії в шпиталях для лікування ран у солдатів під час І Світової війни. Він вивчив і дав описи багатьох ароматичних олій, що прискорюють загоєння ран. Випробуючи в воєнних шпиталях такі олії як ромашкову, чебрецеву і лимонну, Гаттефоссе з’ясував, що вони не тільки сприяють загоєнню ран, а й мають антисептичну і антитоксичну дію. Вивченню лікувальних властивостей ароматичних олій Рене Гаттефоссе присвятив усе життя, що залишилося. Він виявив, що олії проходять глибоко в шкіру, а потім через міжклітинну рідину в кров і лімфу. У своїй книзі «Ароматерапія» Гаттефоссе писав: «лікарі і хіміки були вражені тим різноманіттям ароматичних речовин, які можуть використовуватися з лікувальною метою і великому розмаїттю їх функцій. У майбутньому їх роль зросте». І він не помилився.
Французький лікар Джон Валне, надихнений роботами Гаттефоссе, розвив його ідею на професійному рівні, здійснюючи систематизовані дослідження властивостей ефірних олій. Він також, як і Гаттефоссе, застосовував ефірні олії в якості антисептиків для лікування ран, а також у боротьбі з туберкульозом та іншими серйозними захворюваннями. Розвитку ароматерапії великою мірою сприяла і Маргарита Маурі, австрійський косметолог і біохімік. Саме вона об’єднала використання ефірних олій з масажем. Також їй належить концепція відбору олій для конкретного пацієнта, тобто сформульований холістичний підхід до ароматерапії.
Так розпочався розвиток сучасної ароматерапії у Франції, пізніше в Англії, а потім і в усьому світі.
Серйозні дослідження із застосування ефірних олій проводились і в Росії, а потім в СРСР. Російський лікар В.А.Манассеїн запропонував використовувати лікування запахами для боротьби з деякими хворобами, але не знайшов підтримки сучасників. У 30-і роки XX століття біолог Б.П.Токін дослідив і описав бактерицидні властивості рослин і запропонував термін «фітонциди» (1942 р.). У ті ж роки радянський лікар О.О.Кюнцель одним з перших став застосовувати при неврозах ароматичні ванни з сосновим і валер’яновим екстрактами. Ефективно використовувались фітонцідні якості ефірних олій під час Великої Вітчизняної війни при незаживаючих інфікованих ранах.
У наш час натуральні ароматичні олії, майже не маючи недоліків, широко використовуються в медичній практиці, сприяють покращенню і підтриманню здоров’я. Усім відомі лікувальні властивості олії евкаліпта, м’яти перцевої, герані, ялиці, гвоздики, чайного дерева та інші. Широке застосування ефірні олії знайшли і в кулінарії.
Ароматерапія сьогодення є наукою, що базується не тільки на споконвічному досвіді людства, але й на глибоких дослідженнях, що науково підтверджують потужну силу природи і, зокрема, її маленьку часточку – ароматичні ефірні олії.